Як завше, дні повиті крепом.
В кімнаті ще зимові сни.
Здається, зовсім і не треба
Цієї пізньої весни.
Ви мовчите. Я п’ю безсило
Міцну отруту самоти.
Життя всі мрії підкосило,
І більш нема куди піти.
- Наступний вірш → Євген Маланюк – Чужина
- Попередній вірш → Євген Маланюк – L’art poétique
(Оцінок ще немає)