1.
І підтятий і зламаний, як поконаний демон,
Він ще все намагається — вже пригаслий Карло.
…Ні, занадто фатально розгортається тема.
Щастя важко кружля степовим орлом…
Десь за гуркотом бою, за обрієм простору —
Голуба Скандинавія, вікінгів край.
Там весна — легким леготом, вітер — синій і гострий
І в коханій — під пристрастю — ясно сяє сестра.
Тут — безсилою жінкою, непритомно-прекрасна,
Розгорнулась обаполи голим тілом земля.
… Раптом куля вкусила і кістка хряснула:
На синім — червона пляма.
2.
І знову, знову Вершник Мідний
Над бруками з твоїх кісток
Пускаючись у чвал повідний
Заносить мідне копито.
1925.
Він загнуздав і стримав при безодні
Баских стихій скаженого коня.
О, як же люто чуєм ще й сьогодня
Вогонь і дим того страсного дня!
Той час, той гук, коли в гарматнім горлі
Ревла і клекотіла яра мідь,
Коли свердлив орлиним зором Орлик
Батальний вир, похоплюючи мить,
Ту мить страшну, що нещадимо й мертво
На два віки камінням налягла…
Поки пливла й гула гарматна мла
О, як безсило ще пручалась жертва…
Він загнуздав і зняв на хижий чвал,
А ти — летів, розіп’ятий і скутий
В сліпий простір, що — ґвалтами навал —
Став цвинтарем покори і покути.
