Юрієві Дараганові
Життя біжить необориме
Під ураганом лютих злив,
Спасибі ж, любий побратиме,
За китицю цілючих слів!
Дивіться — ось сталева гарда
Не захистила: крапа кров.
Вже демон б’є останню карту,
Перемагаючи добро.
Вже я хитаюся безсило,
Не криє блідості шолом.
Вже введено останні сили
В глухий двобій з одвічним злом.
Так. І весна, і сонце, й квіти,
Ще ціле літо жде мене,
Та знаю — ніби ясний Квітень
Моє юнацтво промайне.
Та знаю, що тримавший стилос —
Стилет тримати не здола,
А так бажалось, так хотілось
Апостольського постола.
Один, полишений скорботам,
Боюсь: розвіється імла —
Петроній стане Дон Кіхотом,
А вітряками — демон зла…
Сплітаю вірші з нервів пасма
І жду кінця страшної гри.
А те, що Вам музична спазма,
Мені — ридання, кров і крик.
