Душе моя! Ти знов стоїш на грані…
А далі — мандрів мариво бліде…
…А де ж твій затишок? Віконні де герані?
Сон пообідній де?
Зваж! Не хапайсь! Збагни найбільшу міру
Утоми й виснаги в дорозі… Самоту…
І куряву суху і сіру —
Мандрівницьку супутницю оту!
А тут дивися: затишок… герані…
Енциклопедія напохваті, — мандруй!
(Щоб знов не стала ти, бува, на грані,
Що починає мандри і… хандру…)
Душе моя! Ти знов стоїш на грані!
