Косивши дядько на узліссі жито,
Об жовтий череп косу зазубив…
Кого й за віщо тут було забито,
Хто і для кого вік свій загубив,
Йому байдуже…
Тут, на місці бою,
Таке дорідне жито та густе;
А що на гній хтось жертвував собою, –
Пусте…
Косар схиливсь над річчю дорогою –
Косою срібною, що череп пощербив,
І, череп той відкинувши ногою,
– Порозкидало вас! – проговорив.
- Наступний вірш → Євген Плужник – Від берегів дзвінкої Брамапутри
- Попередній вірш → Євген Плужник – Туман стіною
(Оцінок ще немає)