Линяють фарби… Нишкнуть голоси…
І душі тихнуть… Зрозумій. Не ремствуй.
І тишу цю в собі носи
Як дар і величі й нікчемству.
Живи і далі лежнем чи в труді.
Ніяк не йди, чи в ногу йди з добою, —
Лиш уникай лишатися тоді
На самоті з собою!
- Наступний вірш → Євген Плужник – Вікно в садок, тож пахощі зела
- Попередній вірш → Євген Плужник – Дві паралелі, два меридіяни
(Оцінок ще немає)