На поле вийшов – зомлів:
Колос від колосу – чверть!
Висохло серце землі,
Кров’ю наповнене вщерть!
Кинув безсиле – агов!
Тільки луна, ні душі!
Вигадки ранку мого
Смуток вечірній здушив!
Поле, і місто, і я –
Море моєї рідні! –
Хто з нас хоч хвильку стояв
Справді над мукою днів?
