Сентиментальний тихий полонез,—
І раптом вся приникла до роялю…
Не треба сліз, моя далека Галю!
Усе загоїться, забудеться, минеться,
І я піду — життям ця необхідність зветься.
Піду в далекі тихі хутори…
Чи ви згадаєте мене у Відні?
Ніхто, ніхто мені не говори,
Що єсть серця якісь близькі і рідні!
- Наступний вірш → Євген Плужник – Жовтень
- Попередній вірш → Євген Плужник – Цвітуть думки, а на слова скупіше
(Оцінок ще немає)