Уже вечірні довшають розмови,
Чутніше хід повільних дзиґарів…
Віщують тихий затишок зимовий
Сльота і сум осінніх вечорів.
І так приємно знову розгорнути,
Пурнувши весь у цигарковий дим,
Якийсь роман, давно напівзабутий,
І не читати, мріяти над ним!
І довго-довго в ліжко не лягати…
А над столом Некрасов і Барб’є…
…А дощ шумить, і вітер волохатий
У шиби б’є…
