Якось літньої пори,
На пташиному дворі
Лихо скоїлось велике
Налетів у двір шуліка,
Ухопив курча маленьке,
Настрахав сердешну неньку,
Знявся в небо й зник умить.
Як почала голосити бідна
Мати, бідна квочка:
— Ой, нема мого синочка!
Вкрав курчатко хижий птах!
Кудкудах — кудкудах!
На той лемент, на той крик
Обізвався враз індик:
— Гел – гел – гел – гел – ґел!
Що тут скоїлось, хто кличе?
Хто це жалібно курличе?
Гел – ґел – гел – гел – гел!
За індиком кіт примчав,
Замурликав, занявчав:
— Мр – р – няв! мр – р – няв!
Хто і що у кого взяв?
За котом баран прийшов
І забекав і пішов:
— Бе-е-е! бе-е-е!
Попелясте чи рябе – е – е
За бараном пес пригнав:
— Гав-гав-гав! хто й що вкрав
Бідна ж квочка знов голосить,
Врятувать курчатко просить.
Тут корова не стерпіла
І з обори заревіла:
— М-му-у! м-му-у!
Я шуліку не пійму-у!
Покажу ж я йому – у
Хижакові отому-у!
А кабан гука з-під тину,
Настовбурчивши щетину:
— Хрю-хрю! хрю-хрю-хрю!
Я шуліку розітру!
Наробив тут півень крику:
— Кукуріку! кукуріку!
Доганяйте всі шуліку!
Кукуріку! кукуріку!
А хижак усе летить
А за ним усі тварини
Поспішають без упину,
Тільки курява услід!
Ось шуліка стишив літ,
Придивляється, де би сісти
Та курчатко швидше з’їсти.
Придивився, крила склав і
Додолу хутко впав.
Тільки ж стать устиг на ноги,
Звірі кинулись до нього,
Хто за хвіст, а хто за крила —
Так зубами і вхопили!
— Стій, злодюго, лютий враже!
Віддавай курчатко наше!
Пес до нього: — гав – гав – гав!
Нащо ти курчатко вкрав?
А баран гукає: — бе – е – е!
Заколю я тебе – е – е!”
Бачить ворог, що біда,
Став тихіший, ніж вода,
Віддає курчатко тихо,
Та щоб якось збутись лиха,
Каже звірам: — „от шкода!
Хтів курча навчить літати,
Щоб зраділа квочка – мати:
— От синочок – багатир! —
Кр-р-р! кр-р-р!”
Пройняла тут злість індика —
Як гукне він на шуліку:
—Не бувало зроду – віку,
Щоб шуліка вчив курчат
Попід хмарами літать!
Знать діла твої нечисті:
Ти курчатко думав з’їсти!
Ми тебе за це скараєм —
Миттю крила обкарнаєм!
Гел – ґел – ґел! так звірята?
—Обкарнати! обкарнати!
Всі гукнули одностайно і
Розправились негайно з
Розбишакою лихим.
— А тепер мерщій ходім
Однесем курчатко наше, —
Це вже пес до гурту каже.
От взяли вони курча,
Бідолашне дитинча,
І вертаються до двору.
Їм назустріч на ту пору
Вибігає мати-квочка,
Припадає до синочка і
Туркоче ніжно так:
— Кудкудак — кудкудак!
Півень крилами тріпоче —
Всім подякувати хоче.
Потім став він на току й
Загорлав:— кукуріку!
Тут всі звірі позбігались,
Обіймались, цілувались,
А по всьому накінець
Подалися у танець!
