Г. Г.
Вузеньким річищем дороги
Ми до Дністра немов пливли.
Дерева закидали роги
Й оленями з небес пили.
І потривожено тремтіли
Зірки і скапували вниз.
І ми хотіли, так хотіли,
Щоб котрась трапила у нас.
Та їх блискучий ртутний холод
Перелітав за горизонт
(Так після зливи доокола
Скидає краплі мокрий зонт).
Так після зливи з радим громом
Сто ручаїв в Дністер пливуть,
Як ми пливли, поки за рогом
Одвічний шум не вплив до вух.
— Дністер, — сказала ти мені.
— Дністер, — вже я, мов другий берег
А перед нами в темноті
Котивсь Дністер у чорну безвість.
Мовчав я, тихий син Збруча.
Мовчала ти, дочка Нічлави.
І, наче сивий дід, бурчав
Дністер і ніс одвічні лави.
О наша родоводна славо!
І нам сльозами очі слало…
