…Ніколи ти ще не була
Отак розтрощена.
Хоча душа твоя жила
З уламків зрощена.
Хоч ранам загубила лік,
На скронях паморозь.
Ніколи за увесь свій вік
Ти так не каялась.
Хоч зраду бачила не раз,
Ніж гріла спиною,
Але зуміла, піднялась
І стала вільною.
Чому сьогодні ти гориш,
Розп’ята нечистю?
Бо помилки все ті, все ті ж –
Довіра нехристю.
…Ніколи ти ще не була
Настільки зібрана.
Столичні злато-купола
Всміхались віддано.
Що не зробити фронтові
Вожді і світочі,
Зробила кров на мостовій
Та вовк із півночі.
Тебе душили що є сил –
Із люттю, впертістю.
Чим більший тиск – тим більше крил,
І більше єдності.
Ти ще в руїнах, ще слабка,
Ще бачиш привиди.
Але усе в твоїх руках,
Все, щоб розквітнути.
