Ніхто не сіє, не оре,
Пусті хати, бур’ян гуляє,
Ніхто по вулиці не йде,
Ворона чорна лиш літає.
Ще свище вітер, завива,
Відлунням пустку сповіщає,
Людей, людей в селі нема,
Ніхто за них і не спитає.
Голодні, голі, віддали
Все до зернини, що збирали,
Запались очі, вилізли кістки,
Немов штахети, всюди випирали.
А потім всіх одна коса
Скаженним голодом косила,
Безсилий Бог і небеса,
До себе смерть всіх запросила.
Від болю хмари дощові
Сольоні сльози проливали,
Схилились клуні до землі
А вікна в землю повростали.
Пройде багато ще років,
Цей день нас кожен рік збирає,
Поверне в спогад тих часів
Звідки відлуння випливає.
