На чужих наречених — пояси, мов табу.
Зостаєшся один і над глиною постиш…
Вилітає на площу нічний табун —
скільки збіглося коней до тебе на посвист!
Що ж, коли не скрипаль, то бодай конокрад!..
З кольорової глини вдавай амазонок —
щось горить над чолом (а чолом як Сократ)
і ростуть монументи, мов ліси, щосезонно —
стільки плоті пром’яв, ніби грек-ворожбит,
і промацав натуру в ключиці й гомілці,
щоб украсти в природи цей тупіт копит
і спізнати тотожність у дівці і гілці,
щось міняв, кочував, покидав сам себе,
полишивши у парку ставкових купальниць
(там ще й досі одна романтично гребе),—
все просте, все смішне, як наслинений палець.
Тільки небо спливає дощами на склі —
і жбурляєш під ноги осілі потреби.
Все змішалось: робота, і глина, і хліб.
Мов на площу табун, вилітаєш із себе.
