Юрій Андрухович – Етюд крейдою: Вірш

місто зітхнуло на вищім регістрі
ґотика гостро випнута кість
зупиняю дійство на самому вістрі
хтось біля мене яблуко їсть
неба облатка
барокко арок
змальований крейдою сірий фронтон
як це схоже
на профілі секретар-друкарок
гіпсові голівки німих мадонн
все навіки колективне фото
в мить просвітлень
і тремких затиш
паперова вічносте кам’яна марното
як ти сяєш ніби летиш!..