Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).
Зійшла комета, Господи прости!
Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.
Розпущені убори і хвости,
запахло спиртом, сіркою і цапом.
Він — той, що креше рогом до камінь,
і всюди починається розпуста.
І входять назавжди в солодку тінь
дівчата, смараґдові, мов капуста.
І б’ється в бубон вогке копито,
і замовляння світяться крізь писок
під шапкою нічного шапіто,
де акробати труться об кларисок,
де криють юнок вижовклі діди…
Це тіло, цю сполохану клепсидру
рятуй мені. Я ждав її завжди,
я сам її з вертепів ночі видру
і сам її пораню. В кожну п’ядь
ввійду, вповзу в ці брами, що розкрились.
І ярмаркові діти прилетять
з пекучими надрізами для крилець.
