Нехай уже не нам — солодкі ягоди
й вода з ключа, шовкова і правічна,
і дві легкі долоні, спраглі злагоди
в тремкому палі, мов на вітрі свічка,
нехай уже не нам — ліхтарна вулиця
з нічним кафе, підсвіченим і теплим,
і все, що продається та купується,—
нехай уже не нам, а ми потерпим,
спокуси обійдемо, ніби торжища,
де на вагу оздоб — тіла мосяжні,
де радощі, немов цупкі полотнища,
купецтво переміряло на сажні,
ранкові небеса й луги незаймані,
і хліб, що голубам на площі кришим,
і надписи, полишені на камені,
нехай уже не нам — нехай мудрішим…
А все ж і нам принаймні мить дарована,
але така блаженна і тонка:
ця ніч на нас накинута покровами,
і ти течеш до мене, як ріка.
