«Але за муром джаз і танці лампіонів…»
Б.-І. Антонич
Ми з’являємось під зорями й деревами,
в пущах осені крилатим листям бавлячись,
і, споріднені з ведмедями та левами,
багряніємо, земною кров’ю барвлячись.
Червоніємо суницями й малинами,
запахущими ясними полуницями
і звірятами — гарячими лисицями,—
спалахнувши враз, до сонця линемо.
Або сходимо з лугів, немов зі сцени,
і земля під нами твердне і холоне —
в ті міста, де грає джаз, де лампіони,
де на площах лиш повії й полісмени.
Тож опівночі виходимо назавше
і злітаєм над камінну галерею,
сто червінців кишенькових промінявши
на безсоння і безсмертя за зорею…
