Що хочеш ти? Спокою під крилом
оцього даху, що гримів, як бубни,
коли кохання, рятівне і згубне,
вривалось, ніби вітер, напролом,
і ми кружляли!.. передзвони рук,
тугих і чистих, наче мокрі весла,
будили нас, і ніжні рукомесла
витворювали промінь, пісню, звук.
А нині ми завмерли, як зима.
І ти така, немов ідеш сама
кудись, де в тіло струми б’ють співочі.
І тиша повнить вени голубі.
І хтось далекий зріє у тобі —
легке дитя, маленька грудка ночі.
