З циклу «Нотатки фенолога»
Врешті дочекалися і ми благої вістки:
прах дорожній гілкою і квіткою запах —
знову городянки, мов еквілібристки,
промивають вікна майже в небесах,—
як вони утримують горішню рівновагу
над майданним гомоном круглої землі!
Ніби визнають лишень захмарну тягу,
надвечірні спалахи малюючи на склі…
Ніби все спочатку. Йдуть великі свята —
болісні, мов світло, гострі, наче злам,—
це такий живопис — вікна промивати
нашим передвічним лагідним домам,
ніби повертати світ пейзажів —
там, високо,
в галереях вулиць, без дна і берегів:
змінне тіло птаха над кам’яним потоком
і тісне цвітіння заміських лугів…
