Із циклу “Листи в Україну”
Я ночую тут у такому домі,
де живуть письменники і поети.
Це не зовсім те, що жити в Содомі:
групівщина, збочення і міньєти
тут не зовсім ті, суть яких пізнав ти
з італійських фільмів, книжок, де кралі
так відверто лізуть в ліжка і авта.
Тут усе це є. На рівні моралі.
Ця оселя має ознаки пастки,
по якій гуляють сонми лунатів.
І коли не дійдеш — можеш упасти
де завгодно, або в чужій кімнаті,
під чужими лампами, або в ліфті —
вгору-вниз мандруєш на кожен виклик,
поміж пеклом і раєм, фіфті-фіфті,
трохи крові пустивши, до чого тут звикли.
Вихід є, здається, один — ступити
в порожнечу, в ніч, але це те саме,
що з вікна ступити, як цвях забити.
Вся Москва для тебе гавкає псами,
вся пустеля з попелом всіх імперій —
ти летиш, мов камінь у воду тьмяну!
Але це, однак, лише на папері.
Я на це не зважусь навіть і сп’яну.
