Ми ввійшли в цю осінь, як в алею…
Осене, прийми нас і помилуй!
Гіркота земного привілею:
пережити світло, мов помилку,—
як над нами болісно смеркає! —
тонко рветься день, аж нам відкрилось;
полум’я минає і зникає,
щоб золою стати, ніби Крилос*.
Але спалах! наче засвітила
барва крові з розписів настінних,
барва меду, ягоди і тіла —
відблиски дерев на наших тінях.
Ми йдемо крізь темінь, як снігами,
світло ночі сходить, ніби проща,
Ця земля, що стигне під ногами,
з кожним кроком більша і дорожча.
