Твій час лежить в руці моїй…
О, бережись його згубити,
Йдучі самотнім, без надій,
По знищенім лукавством світі!
І не врятуєшся ніде
В молитвах скорбних на колінах.
І Правосуддя гнівне жде
Тебе скарати за провини.
Бо Ти межу переступив,
Ногами потоптавши святість,
Чужих благаючи богів,
Щоб всесвіт розумом обняти.
Тебе уб’є в дорозі грім…
В земній розсиплешся утробі
В розбитім черепі твоїм
Змія чигатиме на здобич,
І зашипить серед гробниць…
Стовпи трухляві темінь вкриє.
З Твоїх провалених зіниць
Безодня холодом повіє.
- Наступний вірш → Юрій Буряківець – Чекати важко серед ночі дня
- Попередній вірш → Юрій Буряківець – Осінній вітер листя рве
(Оцінок ще немає)
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші