(Орфографія збережена за виданням 1906 року)
Не знаю, о братя, чом нинї
Такий обгортае мя сум…
А то та Сокілска княгиня
В одно се не сходить ми з дум.
І сонце за Дїл вже сідає,
І мракнуть всі гори вже сном,
Лиш той ще Сокілский синє,
Як з золота кутий шелом.
А долом жасний та глубокий
Той Черемуш дикий гутить,
Як сокіл, як той бистроокий,
Що совма на лови летить.
А ‘д горі княгиня прекрасна
Як з маймуру кута стоїть,
коси як золото ясні
Пустила вітрам на росплїт.
А долом хороший керманич
Кидровов дарабов летить…
О, вже-ж бо пора му на на-ніч,
О, вже-ж бо пора му прибить.
А тая-ж княгиня там ‘д горі
Почала косу чесать,
А чешучи косу, як море,
Чудесних пісень співать.
А той там керманич в долині
Забув за дарабу й за сьвіт;
В одно ся лиш дивить ‘д княгині,
Що там на Сокілскім стоїть.
А Черемуш, братя, глубокий,
А Черемуш дикий як біс!…
А Черемуш, братя, по скоках
Розбиту дарабу поніс.
