Юрій Іздрик – Questions: Вірш

питаєш у себе:
воно тобі треба?
та ж буде те саме..
усе як завжди..
проте допікає жагуча потреба
напитись любові простої води
ця спрага виводить на лови людини
котра — і свічадо і джерело
бо рано чи пізно надходить хвилина
коли поодинці не стримати зло
й ніяк не погасиш тремтіння нейронів
вібрації м’язів пульсації вен
так конче тоді необхідний сторонній –
хтось інший хто теж потребує тебе
тривожиш астрал — шифрограми паролі
звіряєш анкети відтягуєш час
та вже проступають із пустки поволі
уста мов пелюстки і контур плеча
а погляд і профіль — цілком розбишацькі
і очі чудні — пустотлива зима
воно тобі треба? — питаю по-братськи –
ти ж все це не раз пережила сама?
воно мені треба.. хай буде як буде.. –
беззвучно сміються пелюстки-уста
сміються й зникають
втікають в нікуди
свята простота
чарівна пустота