а ти мені снишся безбожно
в продовженнях наших історій
у дзеркало шафи старої
заходжу неначе у храм
а там – коридор порожній
у лабіринтах апорій
і оживають апорії
під видом дитячих травм
- Наступний вірш → Юрій Іздрик – Потоком печалі потопить нас бог
- Попередній вірш → Юрій Іздрик – Відсихають слова
(Оцінок ще немає)