відсихають слова
наче листя пожовкле
залишаються шепоти хрипи і крики
щораз рідше виходжу із себе назовні
я відвик від людей
і від мови відвик я
на моїй частоті тут нічого не ловить
всі канали забиті срачами й тік-током
я вивчаю мистецтво жорсткої відмови
я плекаю повітряні й водні потоки
- Наступний вірш → Юрій Іздрик – Іноді любити – це мовчати
- Попередній вірш → Юрій Іздрик – Я вірю у силу і в астенію
(Оцінок ще немає)