Б’ють дзигарі дванадцяту годину,
і подушка обличчя холодить.
Ось за поріг ступлю: невловна мить –
і в царство мрій мережаних полину.
І враз безмірним стане тихий овид.
Душа в осіннє озеро ввійде,
і пряжа, та, що вересень пряде,
вся перетвориться в блакитний сновид.
