Стоять ліси в смарагдовій задумі.
Гудуть вітри на висях гір.
Співає море в білім шумі,
і світять бризки синіх зір,
і молоком пливуть у вирій хмари.
Сміються ранки голубі,
в поля пастух жене отари,
і сонце грає на трубі.
Всі голоси, і бурні, і спокійні
глибоких надр і височин
віллються в душу гармонійно
потоком вражень і хвилин.
А ти, поете, всю красу з’єднавши,
різьби карбовані рядки,
рокам і пристрастям віддавши
словами списані листки.
