1. Бернар де Вентадур
«Несуть мені і дощ, і вітер щастя.
Мої пісні – зими п’янючий дар.
В моїй душі роздмухують пожар
осінні вихори і бурі часті.
А Божий сніг злітає, як причастя,
і степ укрив, мов квіту білий чар.
Навіщо плащ! Горить кохання жар.
Гуде у грудях ватра полум’яста.»
Отак біля квітчастих загород,
не вимагавши тайних нагород,
Нормандії прекрасній герцогині
завжди покірний, вірний трубадур
в Провансі соняшнім під небом синім
вславляв любов Бернар де Вентадур.
2. Бертран де Борн
Не ніжність і любов, не гаю чари
він оспівав, а труб ревучий звук,
крицевий серця дух і мужність рук,
сполох, неспокій, сутички і чвари.
Гули в піснях його страшні стожари
жорстоких воєн, полонів, розлук.
Слова сичали сотнями гадюк
і розтинали блискавками хмари.
А щоб у дні спокою не загас
той пал, яким доба його розквітла,
він розкидав заграв тривожне світло –
і враз… у глупу ніч, у мертвий час
вражала громом пісня необорна
бійця невтомного Бертран де Борна.
3. Жоффруа Рюдель
Не раз із краю дальнього трувер
заходив, і в піснях його бриніла
її краса. Непереможна сила
повабила до владарки химер.
І ось тебе – безсмертного тепер –
помчали в море радісні вітрила.
До вуст твоїх вона вуста схилила,
коли з тобою разом день умер.
Хотів би й я слідами йти твоїми,
узявши плащ і посох пілігрима!
І, може, тиха хвиля вечорів,
останнім полум’ям зорі залита,
мій корабель, у золоті омитий,
приб’є до тріполійських берегів.
4. Жоффруа Рюдель Мелісанді
Моя царівна дальня і незнана
з морського берега у тьму зорить,
чи то моїх пісень зоря горить
і сріблом світиться із-за туману.
Лежить між нами простір океану,
та день і ніч у честь твою дзвенить
і плеще в береги твої щомить
моїх канцон урочиста осанна.
Ще не являлась ти моїм очам,
а вже високим горам і лісам
твоя хвала гула в моїм хоралі.
У рокоті тремкому труб і струн
тобі на берег кидає коралі
моїх пісень розбурений бурун.
