Прозоре озеро лісне
у себе барви всі вбирає.
І в ньому – синє і ясне –
осіннє небо вицвітає.
О, ранкова врочиста мить!
На все зійшов високий спокій.
Життя, що здавна не шумить –
мов води чисті і глибокі.
Воно понесло щедрий дар, –
мов листя, скарб той розсипає,
а я блакить і срібло хмар
у синє дзеркало збираю.
І чи ж не дивно, що воно,
таке мале, а всі простори
вмістило в собі, мов вікно,
розкрите в обшир неозорий?
В мені спочила височінь.
Я сонним озером синію.
На все лягла прозора тінь.
Поранку паморозь лисніє.
Природа тиха і смутна,
але в усьому обітниця:
«О, буде ще така весна,
яка тобі й не сниться!»
