Розвісив вітер багряниці
за звечорілим сосняком,
і вже в коралях із брусниці
гуляє осінь за ставком.
Моя душа блакитний килим
до неї стеле по воді:
«Ходи, тут ми наметом схилим
дерева сонні і руді».
Як їй любов свою освідчу?
В одежах з золота і сна
вона простує крізь сторіччя
така незмінна і ясна!
