Ще вчора осінь хвилювала.
Співала кров, немов вино.
І на озер ясні дзеркала
я розчиняв моє вікно.
Ще вчора в синьому пожарі
горіла осінь золота.
Але ущерть налита чара
не обпекла мені вуста.
Я полюбив вітри гарячі
і дикі пахощі з полів.
Ніколи серце не заплаче,
бо все обернеться на спів.
О хвиля ніжного спочинку,
мов ночі темний оксамит!
Навіщо нам кохати жінку,
коли споваби повен світ?
Ще ж можна покохати гори,
звірів і птиць, ліси й моря.
А он спливають перші зорі..
Так то ж по-нашому «зоря»,
по-італійськи ж буде «стелла».
Імення легко забувать…
Холодні і дзвінкі джерела
вгорі під скелею шумлять.
