Спливає літо, і життя
лисніє стиглими житами.
Нема до весен вороття,
і сонце вже понад горбами.
Благословенні день, і мла,
і та жага весняна,
що буйним цвітом процвіла,
дощами зрошена і п’яна.
Не знаю, як прослався й де
той шлях скорботний і веселий,
яким нас осінь поведе
у затишну свою оселю.
Мед бурштиновий на столі
і соковиті, буйні грона –
дари родючої землі,
що породило щедре лоно.
Здіймай сандалії, сідай
до столу, госте довгожданий!
Не золотий китайський чай
вино, – від нього будеш п’яний.
Рясніє овочами сад,
і ти уславиш щастя миті,
і не захочеться назад
до дальніх весен і блакиті,
коли, солодким соком грон
упоєний у тиші мирній,
поринеш ти в осінній сон,
як поле, ліс і сад вечірній.
