Вечірня похолодь мені у серце віє.
Цей рік був – як осінній ліс,
де ледве пахне ще шавлія
і небо дивиться крізь прозолоть беріз.
Моя осіння туга, лагідна і ніжна,
крізь срібло згаслих вечорів
пливе, як лебідь білосніжний
у смутку тихому покинутих ставків.
