Щороку ліс міняє темні шати,
щороку сонце відновляє путь,
щоб золото плескуче розілляти
і в синє плесо серце окунуть.
Я знаю, сорок шостий раз воскресне
сп’яніла вись, і степ, і далина,
але щороку я стрічаю весну,
немов це перша у житті весна.
Надіюсь, вірю і чекаю: може,
вже цього разу збудеться воно,
що стільки років надить і тривоже
і в снах моїх співає, як вино.
І що, коли в потузі непоборній
повстане день, протрубить нам ясу,
і ранок несподівано розгорне
ніколи ще не явлену красу!
