Синові
Виходжу в поле я і чую:
далеким гуркотом гармат
тривога заночує
в самотнім сумі хат.
У клаптях хмар шукаю просинь.
Он там, на загин і на скон
вінчаючи цю осінь,
спливає Оріон.
Літак шулікою ширяє:
що там бетон і що граніт,
коли країну крає
стодимий динаміт!
Прийми, майбутній часе, спадок:
бездахі ребра й бедра стін
у сльотах листопаду
і згарища руїн!
