Я заздрю дубові гіллястому,
що на узліссі гордо зріс,
і в книгу спогадів я кластиму
листки пощерблених беріз.
І зачароване природою,
яка згасає восени,
вже серце дише сном і вродою
прийдешньої весни…
- Наступний вірш → Юрій Клен – Вечірня похолодь мені у серце віє
- Попередній вірш → Юрій Клен – Над серцем стомленим несуться хмари
(Оцінок ще немає)