І
Як зрозумів я чистість, то підвівся Диявол.
Був, як стіна округ, цей велетенський торс,
І волохаті руки, і немов навала
Мідяних голосів, мідяних злих валторн.
І страх мене вгорнув, бо був я сам між ними,
І запах їх душив, мов обридливий рись,—
Я став молитися. Проміннями ясними
Лице твоє заблисло. Ти сказав: «Борись!»
ІІ
Ось день і спека. Люди і сади. Достиглість.
Ось Біс Полуденний проходить в кожній крови
І м’ясо черкає розпаленим крилом,
Затьмарює зіниці видивом любашним…
Ось у дзвінкім повітрі, наче дзиз оси,
Вже не в серцях — в повітрі хихот Біса.
ІІІ
Все повніше заселює небо собою червоний,
Тяжкий місяць, упитий неначе і дивно гарячий,—
Ось зійшов. Тоді здолу здіймаються віялом лиця.
Ні, ґримаси без мислі, так само упиті і сонні.
Глянь на важкотілесих!
Яка безсоромність і спорсність!
На крилах домів
Гойдаються голі
На шибах — жевріння й
Червоне крило,
Уста безсоромні хихочуть з подвір
І кличуть із брам жовтолиці й незнані;
Все місто клубиться живе і розпусне,
Здіймається вгору червоно і дише,
Підводиться вгору…
Шпіцрути на м’ясо!
