Люблю я всіх людей,— крізь них не раз Господь
Показує свою найвищу ласку
І зрозуміння світу робить нам ясніш.
Люблю дивитися, як бавляться вони
З тілесностею, пожаданням крови,
Так діти бавились би з зміями в садку.
Однак серед людей я маю ще рідню:
В минулому й сучасному пізнаю
Відразу їх,— є в них свята скаженість,
Скаженість буйности, що сірість ненавидить,
Що все життя заповнює шуканням,
І плеск весла здобивців,— то їм хід мінут.
Та маю я й братів, і тих люблю найбільш.
В шуканню за життям, дійшовши до границь,
Вони закон пізнали Божий і людей.
Їх пристрасті є замкнені й великі;
Вони ідуть і діють, бачучи зорю,
Що є до білости розпаленим наказом.
