У Чомусика в квартирі,
Що під номером чотири,
У коробці під вікном
Жив маленький добрий гном.
Був простим його наряд:
Чобітки, ковпак, халат.
Гном усе на світі знав,
Бо чимало мандрував.
Він з Чомусиком завжди
Відправлявся будь-куди.
І на сто питань “Чому?”
Все розказував йому.
Якось, граючись удома,
Запитав Чомусик гнома:
– А чому в Австралії
Не ростуть конвалії?
– Я скажу тобі охоче,
Ти закрий на хвильку очі.
Як малюк стулив повіки,
Гном промовив: – Абробіки!
І вони удвох з квартири,
Що під номером чотири,
Перебралися в момент
На далекий континент.
Пожовтіла скрізь трава.
У тіні — під сорок два!
За малесеньким ярком
Ему ходить з малюком.
Гном, почистивши банана,
Пояснив: – Навкруг савана.
Цілий рік – одна пора:
Тільки літо. Ну й жара!
Тут в диковинку зима,
І весни, на жаль, нема.
Ось чому в Австралії
Не ростуть конвалії.
– Слухай, Гноме, хто там скаче?
Величезний заєць, наче?
Я ніяк не доберу. Гном йому:
– Це кенгуру. Серед всіх тварин вони
Найспритніші стрибуни.
Кенгуру – дбайлива мати,
Має сумку для дитяти.
Спало хлопчику на думку:
“От забратися б у сумку,
З кенгурятком вдвох пограти,
По савані пострибати.”
Хтось маленький і швидкий
Пострибав на схил крутий.
Хлопчик радісно до гнома:
– Ця тварина вже знайома,
Назву має кенгуру.
Зачекай, хвостатий, тпру!
Гном до нього обернувся
І ласкаво посміхнувся:
– Це малесеньке звірятко
Аж ніяк не кенгурятко.
Піднімався на барханчик
Молодий прудкий тушканчик.
Гном з Чомусиком без страху,
Осідлавши черепаху,
Верхи далі мандрували,
До пустелі курс тримали.
Де стирчав кори уламок,
Іграшковий наче замок.
Хлопчик щиро здивувався:
– Звідки замок тут узявся?
І чому він геть в дірках?
– Бачиш ти гніздо комах.
Це – термітник, любий друже,
Там терміти грізні дуже.
Друзі вийшли до ріки,
Де умились залюбки.
Раптом кущик з гострих голок
Перебрався на пригорок.
Радо вигукнув малюк:
– Цирковий неначе трюк!
Кущик той живий, як видно?!
Гном сказав: – Та це ж єхидна!
– А кого вона злякалась?,
– Динго берегом підкралась.
Динго досить небезпечна,
Нам сховатись теж доречно.
Друзі, скинувши на воду
Довгу пальмову колоду,
Попливли на ній вперед
Крізь високий очерет.
На ріці був острівець,
Мов зелений гребінець.
Несподівано цей острів
Показав щелепи гострі.
Гном злякався не на жарт:
– Гей, Чомусику, назад!
Загрібай веслом щосили,
Тут голодні крокодили!
Врятували їх матроси
– Плосконосі качкoнoси.
Відтягли вони колоду
З бідолахами до броду.
А за пагорбами ріс
Надзвичайно дивний ліс:
Стовбури, немов пляшки,
Із яких стирчать гілки.
Малюка ще здивували
Симпатичні дві коали.
Наче плюшеві вони,
Клишоногі та смішні.
Раптом бачать угорі
Наче сяють ліхтарі.
– Що за вогник на гілках?
Гном сказав:
– Це райський птах,
Пір’я в нього непросте,
Шовковисте, золоте.
Тут Чомусик позіхнув,
Сонно вічками моргнув.
Гном промовив:
– Корбакому!
І за мить вони додому.
Повернулись до квартири,
Що під номером чотири.
