Ластівка зводить гніздо,
носить з урочища глину.
Дім свій я довго ліпив,
завтра надовго покину.
Ластівки глину беруть
з рову, де нас постріляли.
Наші серця вам на гнізда підуть…
Ночі ще теплі. Роси вже впали.
З неба, землі і води,
з кров’ю, сльозами і потом
ліпим гніздо і вертаєм сюди
наші болючі, забуті сліди,
наші тіла, перемотані дротом.
Скоро холодна зима
Губи зведе німотою…
Смерті на світі нема –
Я повернусь за тобою.
- Наступний вірш → Олексій Розумов – Не питайте мене
- Попередній вірш → Тетяна Власова – Я не кіборг – я вчитель історії
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)