Закувала зозуленька
В стодолі на розі,
Заплакала дівчинонька
В батька на порозі.
Ой візьму я коновоньки
Та й піду по воду,
А там хлопці-риболовці
З козацького роду.
“Ой ви, хлопці-риболовці,
З прекрасного роду,
Візьміть мене на той човен,
Перевезіть через воду”.
“Ми би тебе перевезли,
Щоб хвиля не била.
Ми би тебе з собов взяли,
Щоб мати не тужила”.
“Моя мати старенькая
Не буде тужити,
Вона сама добре знає,
Що не маю з ким жити”.
Як сідала у той човен,
Тяженько зітхнула,
Відбилася від берега,
Хустинкою змахнула.
Ой, ніхто того не бачив,
Тільки стара мати,
Що сиділа край берега
Та й стала ридати:
“Ой ти, доню, моя доню,
Доню моя красна…”
“Що ми з того, що я красна,
Коли доля нещасна”.
