Повний текст твору: Леся Українка – Давня весна
Твір написаний у 1894 році і увійшов до збірки «Душа і мрії», цикл «Мелодії». Практично всі твори циклу автобіографічні, їх не можна розглядати поза контекстом життя авторки.
Леся Українка на момент написання вірша відчувала конфлікт між станом організму ‒ адже вона з дитинства хворіла на сухоти і в холодну пору року хвороба прогресувала ‒ та природними для молодої дівчини душевними поривами. Мисткині було всього 23 роки і їй було складно змиритися, що весну вона проводить у самотності біля вікна, а не надворі у дружньому колі.
Головна ідея вірша ‒ у будь-якій депресії можна знайти промінчик радості, який дасть натхнення жити. Вторинна ідея ‒ користуйтеся кожною миттю, адже вона неповторна («Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла»).
Вірш належить до пейзажної лірики і через зміни у природі авторка показує зміни психологічного стану героїні. Природа прокидається і лірична героїня від глибокої депресії переходить до активності.
Звуковим образам у творі протиставлені зорові. Перша частина вірша розкриває звучання весни ‒ «ожило», «загомоніло», «сміялося», «бриніло». Зорові образи обмежуються саме тим, що може побачити хвора людина, наприклад, промінням, яке просочується крізь вікно. Це момент, коли лірична героїня усвідомлює прихід весни і її депресія стає глибшою.
Візуальними образами весни насичена друга половина твору ‒ яблуні галки, листячко зелене. Також у вірші з’являються тактильні образи (вітер), це вказує на відкриті вікна, відповідно на зміну температури ‒ разом з цим відбувається духовне відродження ліричної героїні.
Явища природи та природні реалії персоніфіковані. Весна радісна, несе дарунки, забула про хвору дівчину, тобто поводиться як людина з притаманними людям рисами. Цей художній прийом вказує зокрема на надзвичайну самотність ліричної героїні. Саме у такому випадку на подарунки й привіти людина розраховує від весни, гаю, інших природних явищ.
Протиставлення всіх ‒ і хворої молодої ліричної героїні показане і в думках про весну, яка наділила дарами всіх, крім неї.
Лірична героїня має багату фантазію, у неї є чимало часу для роздумів. На прекрасну уяву вказує поява авторських неологізмів, наприклад, слова «стокрила», саме такою лірична героїня уявляє весну.
Також у вірші помітне протиставлення хворого тіла й могутнього духу, який змушує героїню шукати способи радіти життю і навіть попри всі труднощі відчувати вдячність до життя в усіх його проявах.
