Повний текст твору: Тарас Шевченко – Плач Ярославни
Написаний у 1860 році переспів відомого уривку зі «Слова о полку Ігоревім». На момент написання твору Тарас Шевченко прагне створити свою родину й очевидно мріє про добру, вірну й люблячу пару, уособленням якої стає Ярославна.
Для культурної спільноти публікація у ХІХ столітті «Слова» стала вагомим поштовхом для творчості, переспівів було багато, проте Тарас Шевченко зміг дуже точно передати емоції жінки, у якої війна відібрала чоловіка.
Вірш належить до жанру ліричного епосу, проте має й ознаки інтимної лірики. Головна ідея твору ‒ возвеличення кохання, вірності людини, яка чекає свою половинку та засудження суворих обставин, які розбивають серця закоханих.
Форма поезії незвичайна ‒ це замовляння. У чотирьох строфах по 12 рядків лірична героїня намагається творити магічне дійство.
Сюжет поезії простий ‒ Ярославна виходить на вал, що оточує місто, виглядає свого чоловіка Святослава й звертається до різних стихій з закликом повернути їй чоловіка. Якщо ж чоловіка повернути не вдається, молода жінка готова померти.
Кожна строфа починається з того, що автор описує, як плаче Ярославна. Не можна сказати, що це точний рефрен, оскільки ці два рядки видозмінюються, автор вживає широкий спектр синонімів ‒ «сумує», «квилить», «співає», «плаче».
У першій строфі Ярославна прагне перекинутися на птаху, щоб прилетіти до коханого. У трьох наступних вона риторично звертається до могутніх і шанованих на Русі природних сил ‒ вітру, Дніпра та сонця ‒ з докорами й проханнями.
Несправедливість життя, у якому Ярослава так рано овдовіла, хоч чоловік її був молодим і сильним (автор вказав, що у князя тіло «дебеле»), підкреслюється словами «веселіє украв» у зверненні до вітру.
Головними художніми прийомами є:
- Повторення ‒ наприклад, дієслово «спалити» в останній строфі повторене тричі;
- Гіпербола ‒ «у море сліз не посилала»;
- Широке вживання архаїзмів ‒ «ладо», «єси», «зигзиця»;
- Епітети, найважливіші з яких мають форму повного прикметника ‒ «любії», «глибокії», «тяжкії», «пресвятеє».
Кожне звернення складається з двох частин ‒ спочатку Ярославна прагне здобути прихильність стихій, возвеличуючи їхню могутність, потім пропонує альтернативне застосування їхніх сил.
Весь твір закільцьований трагізмом ситуації. У першій строфі помітне передчуття лиха. Ярославна готова летіти «чайкою-вдовицею». Остання строфа завершується словами «Загинув ладо… Я загину!»
