Повний текст твору: Тарас Шевченко – У нашім раї на землі
Вірш написаний у 1849 році, коли Тарас Шевченко був солдатом, і входить до однієї з захалявних книжечок ‒ нагадуємо, писати твори Тарасу Шевченку було заборонено.
Автору на момент написання поезії 35 років ‒ час, коли чоловік зрілий для створення сімʼї, тому не дивно, що він звертає особливу увагу на матерів і материнство.
Головна ідея вірша ‒ возвеличення материнської любові та жертовності. Вторинна ідея ‒ осуд суспільства, яке цю любов і жертовність не цінує.
Сам вірш складається з двох частин і описує долю двох різних матерів ‒ перша є молодою дружиною. Вона щаслива у шлюбі і щаслива народити дитину. Її дитина є приводом для гордості.
У другій частині показана доля покритки, у якої дитина ‒ це привід для тяжкого сорому. Проте для неї дитя теж рідне й любе, бо материнська любов велика й нездоланна, тож покритка теж докладає всіх зусиль, щоб її дитина виросла.
І та, й друга жінка вирощують дітей, проте світ суворий і немилосердний до їх нащадків ‒ діти одруженої жінки змушені їхати на заробітки чи їх пострижуть у москалі, дитя покритки покине матір з докорами, навіщо вона взагалі народила його. Жінка віддає своїм дітям все до краплини й помирає бідною і самотньою. І навіть знаючи своє майбутнє, вона все ж любить кожне дитя й готова до великої самопожертви.
У вірші присутні християнські мотиви. Ліричний герой порівнює українських матерів з Дівою Марією, яка народила сина і втратила його, яка вирощувала свого сина зі знанням, що він насправді їй не належить. А покритку у вірші описує слово «великомучениця» і промовиста фраза ‒ «як з хреста знята», бо її самопожертва заради дитини насправді величезна.
У творі використані такі художні засоби:
- Епітети ‒ «молодая», «мале», «святий», «лукавий»;
- Повторення ‒ «любо», «моє», «слово»;
- Гіпербола ‒ «найкраще»;
- Порівняння ‒ «мов тії прокази»;
- Протиставлення двох різних матерів у різних життєвих обставинах;
- Градація ‒ «А тебе покине Калікою на розпутті, Щоб собак дражнила, Та ще й вилає. За те, бач, Що на світ родила» ‒ автор з кожним рядком додає трагізму цій ситуації.
Більшої ніжності звучанню вірша надає використання зменшувально-пестливої лексики ‒ «дитяточко», а звернення ‒ «Великомученице», «безталанная», «мамо» увиразнюють опис української матері.
Байдужість до долі старих матерів, які все віддали дітям, підкреслена символікою холоду ‒ перша жінка молиться за дітей у нетопленій хаті, друга замерзає на вулиці. Проте обидві залишаються навіть у таких обставинах вірні своїй материнській любові.
