Повний текст твору: Леся Українка – Як дитиною, бувало
Вірш написаний у 1897 році. На той момент Леся Українка вже багато років боролася зі своєю хворобою. Їй було 26 ‒ час, коли молоді люди будують плани, досягають вершин, проте чимало простих радощів життя були для Лесі недоступними. Натомість гордість і сила духу були її основною життєвою опорою.
Саме ідеям гордості й духовної незламності, яким має підкоритися слабке тіло, і присвячений цей твір. Вторинною ідеєю є збереження милосердя у найскладніші часи ‒ вірш закінчується рядками, у яких лірична героїня, що може завдати болю уїдливими словами, стримується, щоб не вразити інших людей. Також помітна ідея, що сильна людина несе за себе відповідальність сама. Тому ще з дитинства Леся описує свої дрібні травми як «собі на лихо».
Вірш написаний хореєм, чотирирядковими строфами з перехресним римуванням. Структурно він ділиться на дві частини по дві строфи. У першій частині описане дитинство і перші зустрічі з болем. У другій частині ‒ бачення дорослої людини, яка навчилася жити з болем постійно і усвідомила, яким буде її тернистий шлях, що його неможливо уникнути.
Використані такі художні прийоми:
- Оксиморон ‒ «жарт злий», «зброя сміху»;
- Персоніфікація ‒ «біль доходив»;
- Гіпербола ‒ «до серця біль доходив»;
- Епітети ‒ «горда», «злий», «гостра», «злобна»;
- Повтори ‒ «от-от»;
- Алітерація ‒ наприклад, у фразі «я собі вставала тихо» насиченість свистячими і фрикативними звуками створює відчуття спокою;
- Протиставлення ‒ «щоб не плакать, я сміялась».
Ідея викладена в закільцьованому вигляді, що підкреслюється перефразованою головною ідеєю ‒ «Щоб не плакать, я сміялась» перетворюється у «плачу я, щоб не сміятись».
Лірична героїня пропагує возвеличення духовного начала порівняно з тілесним. Саме тому вона стримується, щоб не завдати болю сильним і здоровим людям, що перебувають поруч з нею. Вона усвідомлює, що сміх – «безпощадна зброя».
Леся Українка, яка присвятила життя літературі, фольклору, перекладам, життєві події показує крізь призму літературних жанрів. Наприклад, драма ‒ це життя, у якому є й добрі моменти, і злі, але воно у будь-якому випадку непросте. Епіграма ‒ кінець життя (у первісному варіанті короткі уїдливі послання й характеристики писали на могильних плитах). Кінець життя описаний і як «злий жарт» ‒ цей зворот оксиморону показує і розчарування від того, що життя завершується, і полегшення від завершення страждань.
