Повний текст твору: Тарас Шевченко – Заповіт
Твір написаний у 1845 році, коли Тарас Шевченко важко захворів і не був упевнений, що виживе. Перебуваючи у такому стані, він думає насамперед про те, що після його смерті буде з Україною та українцями й пише яскравого за своєю емоційною насиченістю вірша, який є його останньою волею.
Вірш належить до громадянської лірики. Його головна ідея ‒ український народ має право на самовизначення і повинен вибороти незалежність для України. Тільки це дасть йому можливість будувати прекрасне майбутнє. Вторинною ідеєю є незнищенність людського духу, для якого важливими є великі цілі. Саме тому душа ліричного героя залишається у цьому світі стільки, скільки буде потрібно, щоб побачити досягнення свого народу.
Твір має сюжетну лінію ‒ дія починається зі смерті ліричного героя. Він заповідає поховати себе «на могилі» ‒ тобто на вершині кургану, звідки він буде спостерігати на всім, що відбуватиметься в Україні. Після того він закликає українців повстати, скинути кайдани неволі й будувати нове життя, нове суспільство. Тільки тоді, коли в Україні запанує лад, спокій і процвітання, душа ліричного героя знайде спокій.
Вірш побудований на контрастах. На початку змальовані ідилічні картини українських пейзажів. Використані такі епітети, як «степ широкий», «Вкраїна мила», «лани широкополі», «синєє море». Епітети такого роду притаманні українському фольклору.
Поглиблюється відчуття присутності у читача завдяки звуковим образам ‒ «реве ревучий». Алітерації ‒ слова «Дніпро», «ревучий», «кров», «ворожа», «порвіте», «окропіте» з повторюваними літерами «р» надають кульмінаційній частині вірша твердості й надихають на рішучість.
Опис звільнення контрастує з початком твору. Автор двічі вживає слово «кров» ‒ «кров ворожа» і «кров зла». Контраст відчувається і в мотивах християнських та язичницьких. Автор пропонує окропити волю кровʼю, що нагадує ритуал, а опісля того ліричний герой буде звертатися до Бога ‒ «молитися». Поезія насичена символікою ‒ кров як символ життя і смерті, страждань, жертв, кайдани як символ неволі, Дніпро як символ України, козацтва, нескореності та могутності українців.
Використаний у творі й прийом кільцювання. Мудрий і добрий устрій нової України автор порівнює з «семʼєю» ‒ тобто з родиною, причому родиною великою, вільною, новою. Так само, як ідилічною спокійною картинкою вірш починається, твір і закінчується на спокійній ноті ‒ «Не забудьте поминути Незлим тихим словом».
