1
Степ широкий, а навколо –
Синій небокрай.
Поїзд дав колесам волю.
Крикнув: «Про-ща-вай!..»
А назустріч, від Херсона,
Рушили степи.
І біжать навперегони
За вікном стовпи.
Ген тремтить під небокраєм
Марево в степах.
Білі села пропливають,
Мов на парусах.
Манить марево до себе,
Манить синій став:
Може, то уламок неба
У долину впав?..
Ті степи, ставки-дзеркала,
Синя далина
Ніби чимось прив’язали
Нас біля вікна.
По вагону шастав протяг,
І під стук коліс
В літню ніч заходив потяг,
Як у темний ліс.
2
Дрімають вогні у вагоні.
І тільки із рейками в лад
Неначе копитами коні,
Колеса всю ніч цокотять.
Комп’ютер, шкільні коридори,
Напевно, сумують одні.
«До мо-ря, до мо-ря, до мо-ря!..» –
Співають колеса мені.
