Анатолій Качан – До синього моря: Вірш

Піднявши на щоглі вітрило нове,
До синього моря хмарина пливе.

На свіжому сіні лежу я в лугах
І заздрю хмарині в ясних небесах:
Хмарино, хмарино, я теж би хотів
Побачити море хоч раз у житті…

Як жаль, що над морем вже стільки років
Без мене мигають вогні маяків.

Як жаль, що до моря усі ці роки
Без мене несли свої води річки.
Без мене впадають у море й тепер
І тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер.

Без мене до моря і вдень, і вночі
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди
Пливуть кораблі та біжать поїзди.

Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти
Під білим вітрилом до моря дійти,
Скупатись у морі, умити сади,
Набрати з Лиману м’якої води.

У цій дивовижній мандрівці-плавбі
Попутного вітру бажаю тобі.

А будеш в Одесі, про мене згадай
І Чорному морю привіт передай.
Скажи, хай чекає на мене в порту,
Коли біля моря сади зацвітуть.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Анатолій Качан – До синього моря":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Анатолій Качан – До синього моря: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.