Піднявши на щоглі вітрило нове,
До синього моря хмарина пливе.
На свіжому сіні лежу я в лугах
І заздрю хмарині в ясних небесах:
Хмарино, хмарино, я теж би хотів
Побачити море хоч раз у житті…
Як жаль, що над морем вже стільки років
Без мене мигають вогні маяків.
Як жаль, що до моря усі ці роки
Без мене несли свої води річки.
Без мене впадають у море й тепер
І тихий Дунай, і Дніпро, і Дністер.
Без мене до моря і вдень, і вночі
Летять восени журавлині ключі.
Без мене, без мене, без мене туди
Пливуть кораблі та біжать поїзди.
Я радий, хмарино, що зможеш хоч ти
Під білим вітрилом до моря дійти,
Скупатись у морі, умити сади,
Набрати з Лиману м’якої води.
У цій дивовижній мандрівці-плавбі
Попутного вітру бажаю тобі.
А будеш в Одесі, про мене згадай
І Чорному морю привіт передай.
Скажи, хай чекає на мене в порту,
Коли біля моря сади зацвітуть.
